Поговоримо про недочитані книги?

Це - мій стосик недочитаних книг (аж 12 штук!), які я розпочав і закинув у якийсь момент з наміром повернутися до них потім. (Дуже зрідка свідомо наважуюся не повертатися.) Як до цього дійшло?

Зазвичай читаю одночасно 2-3 книги: щось художнє, якийсь non-fiction, а ще поезію. Проте інколи читання затягується, кортить почати щось нове, і... починаю, та не закінчую 🫣🤭

Книги тут складені знизу до верху від часу, коли почав читати. І знаєте що? Нижні три - ще з 2022-го року. Особливо кумедно вийшло з Геть самосаботаж!, який я тричі починав і тричі "самосаботував" 😄 Бо я не здаюся - я можу гірше))) Збірку віршів Герасим'юка майже дочитав, але забув, де зупинився, тому вирішив почати спочатку. Позичену монографію В обіймах імперії читав так довго, що книга вже офіційно стала моєю та обзавелася автографом Шкандрія.

Піст - це слушний час, щоб і читання теж стало аскезою - не починати нового, бажаного і приємного, а обмежити себе цим стосиком.

Я і 12 книг.
if you know what I mean😏

Охохо, Юрія Винничука сьогодні виключили з українського ПЕН клубу.

І я з цього приводу невимовно радий. Чому? Бо я люблю спостерігати за протиприродним коїтусом жаби й гадюки. Вони один одного варті - ПЕН клуб і Винничук.

Поясню свою позицію в дописі нижче.

*фото моє, тому авторські права на нього - теж. ПЕН клуб, не пиши заяву!

Недавно - 26 лютого - Юрій Винничук написав на Збруч іронічний допис Була колись розпусна епоха, достатньо гидотний і на дражливу тему, щодо якої іронізувати не слід. Допис у відповідь на звинувачення професора Львівського університету Йосипа Лося за сексуальні домагання. Людям іронія не зайшла (хоча я не розумію, як адекватній людині могло РЕАЛЬНО здаватися, що Винничук захищає зґвалтування; навіть він не настільки кінчений), і навіть авторські коментарі про засудження сексуального насильства не допомогли. До речі, сама ініціаторка справи проти Лося - журналістка Катерина Родак - іронію зрозуміла і посилалася на текст Винничука як приклад, що Лося за харасмент зневажають і чоловіки.

Й от - за цей допис Винничука викидають з ПЕНу. Навіть віцепрезидент тієї помийки - Андрій Любка, близький друг та ідейний брат Винничука - нічим не зарадив (а, може, й посприяв). І дружба з колишнім президентом клубу (до 2022 року) Андрієм Курковим теж, до речі, не допомогла.

Так у чому прикол: Винничук, якому через 10 днів уже стукне 73 роки, ЗАВЖДИ був таким же, як і зараз. Старим хтивим збоченцем, провокатором і достатньо тупуватим, щоби постійно вляпуватися у скандали. І це не заважало його членству в ПЕН клубі десятиліттями. Написав вірш Вбий підараса про Януковича - норм, герой (це був справді геройський вчинок, як на мене), відповідає цінностям ПЕНу. У 2021-му відкрито виступив з гидкими ісламофобськими заявами, виправдовуючи агресію Ізраїлю проти Палестини. Тоді з одного з районів Єрусалима, який більшість країн світу досі визнає неправомірно окупованим ізраїльтянами, всупереч міжнародним домовленостям ізраїльтяни вигнали кілька арабських сімей, а на акцію протесту палестинців відповіли збройною агресією. Більше того, вбили дві сотні цивільних палестинців саме в Ніч Аль-Кадр - священної ночі для мусульман в місяць Рамадан. Тоді його захейтив навіть миролюбивий Микола Рябчук - один з моїх моральних авторитетів. І що ПЕН клуб? Ніц. Ісламофобія відповідає його цінностям. Йдемо далі. Вже в часи повномасштабної війни Винничук втрапив у скандал з тим, що запитував у фейсбуці в своїх читачів, як можна оплатити рахунок в рублях для російського архіву. Тоді мережею прокотилася небувала хвиля хейту щодо дурника, який відкрито зізнається у тому, що має справу з російськими архівами. Справа, до речі, неоднозначна. Тільки повні невігласи не розуміють, скільки українських документів, оригіналів рукописів українських авторів і т.д. зберігається в росії, і що дістати їх звідти нереально якимись іншими способами, як замовити скани (і оплатити їх). І це ще за щастя, якщо росіяни погодяться. Моєму колезі історику ще до 2022-го з архіву навіть не відписували на його прохання надати скани документів. І так само тільки повний невіглас міг запитати на весь фейсбук про те, як же закинути кацапам 300 рублів. І як відреагував ПЕН клуб на скандал? Ніяк.

А що ж сам ПЕН клуб? Наш дорогий видавець і поет Іван Малкович та геніальний перекладач Максим Стріха демонстративно вийшли зі складу ПЕН клубу в лютому 2019 року. А справа в тому, що ПЕН клуб виступив на захист вірменського студента-художника з Азербайджану Спартака Хачанова (вкотре переконуюся, що з дитини на ім'я Спартак нічого путнього не виросте). Він був автором скульптурної інсталяції Парад членів, за що його вигнали з Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури. "Постраждалий" зліпив двісті глиняних членів як відображення його бачення війни за Донбас, мовляв, для нього війна в зоні АТО - це "кагда мальчікі члєнамі мєряютса". І це в 2019 році. І так його, бідного, зацькували, що ПЕН клуб виступив з офіційною заявою на захист скульптора та його еміграції до Фінляндії за програмою Artists at Risk. Розумієте, чому Малкович і Стріха покинули ПЕН клуб?

[продовження]
Буквально вчора весь наш букблогінг обурювався з приводу книги Танцівниця з Донбасу, де терористів ДНР/ЛНР називали повстанцями, ЗСУ змальовані як "каратєлі", а бідні українські жінки воліють бути проститутками в Чехії, аби лиш не повертатися в тоталітарну Україну. Вловили паралель, так? Бідний студент Спартак Хачанов мусив тікати з тоталітарної України, боячись переслідувань, аж скориставшись програмою для митців, яким загрожує небезпека в їхніх країнах. І ПЕН клуб виступив на його захист. То.... Може би ПЕН клубу після вигнання Винничука сьогодні ж написати відкрите звернення на захист Видавництва21 і його права публікувати українофобні книги, де очорнюють ЗСУ і виправдовують російську окупацію?

А знаєте, що ще цікаво? Офіційна заява цього глибоко стурбованого етично й політично вмотивованими репресіями проти незалежних інтелектуалів ПЕН клубу з приводу вбивства Ірини Фаріон у Львові 19 липня 2024 року. Ця заява була настільки промовистою, що її аж не було. Жодної реакції. Нуууу, майже. Після вбивства Ірини Фаріон жіночий голос української поезії Катерина Калитко постила в інстаграмі польові квіточки, тодішня виконавча директорка ПЕНу Тетяна Терен публікувала щасливі фото з Карпат після тижня відпочинку, а далі від нудотних Членкиня ПЕНу Ярина Чорногуз у фейсбуці обурилася, чому люди так переймаються вбивством цієї ненависної їй Фаріон і як вони її дратують. Її допис пролайкали сердечками "захоплення" (раз медійники дозволяють собі відстежувати лайки Клопотенка під дописом Каті Чиллі про недоцільність встановлення Ханукії на Майдані Незалежності, то і я маю право згадувати за лайки членам ПЕН клубу) безліч митців та письменників, як членів ПЕНу, так і не звідти. Це і Володимир Єрмоленко, і Артем Чех з Іриною Цілик, й Олександр Михед, і той же Юрій Винничук, а ще Ганна Улюра, Тетяна Гонченко (та, що адміністраторка каналу @npzbvnkngchtn Непозбувний книгочитун). Тоді Пан Роман (той, що Роман Чихарівський) виступив більшим моральним авторитетом, ніж увесь ПЕН разом узятий. У відповідь на це Артем Чех запитав мене, "яким хуєм до тусовки пен" (цитата) я долучив його, а Ганна Улюра обурилася ("Фу. Я дарма витратита на вас час"), що я помилково згадав її поряд з членами ПЕНу, і що з Варшави диктую їй, як вона має поводитися в Україні - і заблокувала ще до того, як я надіслав їй свою геолокацію. Варто було б сказати їй, мовляв, шановна, маючи змогу законно перетинати кордон я не виїхав і залишився в Україні, а тобі варто знайти трішки співчуття до співвітчизниць, яких вбивають пострілом у голову біля їхніх будинків. Але ж, розумієте - не ті цінності в Улюри, Чеха і ПЕНу в цілому. Висловити стурбованість з приводу вбивства впливової україноцентричної інтелектуалки - це ж не берегти студента від "загрози життю" в "тоталітарній країні", навіть якщо який війну на Донбасі він називає "мірянням хуїв" між окупантом і захисником.

До чого це я? Згадуючи це все мені Юрій Винничук менш огидний, ніж весь цей ПЕН клуб з його лицемірством, подвійними стандартами і цинізмом. Які цінності він сповідує і які меседжі транслює - це залишається виключно на совісті членів ПЕНу. Сподіваюся, у ситуації виключення Винничука з клубу всі ці інтелектуали-лицеміри врешті вчергове пересваряться між собою, бо тільки у таких сварках все гівно лізе назовні на "всєобщєє абазреніє". Це нашкодить Україні? Так, ймовірно.
Але й ностальгія Винничука про прекрасну "розпусну епоху" в час, коли жінки борються з харасментом, або ж публікації чілових фоточок з Карпат, коли серед білого дня в тиловому Львові вбивають інтелектуалку, хоч і епатажну, - користі Україні не приносять.

Простими словами -
Продуктивного вам коїтусу, жаби й гадюки.

Всім стояти!
Щотижневий рейд спецпризначенців Держрідінґінспекції.
Пред'явіть, будь ласка, документи книжки, які зараз читаєте.

Я нарешті дочитав (перечитав) Кімнату для печалі Андрія Любки. І це настільки ж трепетні романтичні історії, наскільки місцями й крінжові. Тепер беруся дочитувати іншу збірку новел - Книгу екзотичних снів та реальних подій Василя Ґабора. Теж не настільки однозначну прозу, як би мені хотілося.

А ви? Не соромтеся, пишіть у коментарях назви, прикріплюйте фото. Відписуйтеся, якщо соромно. Але в Держрідінґінспекції ви всі на обліку, всіх знайдемо.

#кіно

Отож, Сагу Захисників складають шість серіалів, сукупно на 13 сезонів, чи 161 серію, тривалістю від 41 до 69 хвилин. Ага, купа часу. Цікаво те, що сезони серіалів хронологічно перемішані, тобто після першого сезону Шибайголови треба дивитися не другий, а перший сезон Джессіки Джонс. Тоді другий сезон Шибайголови, а потому - перший Люка Кейджа. І так далі. Аж до кінцевого - другого - сезону Карателя. І вчора я нарешті додивився всю сагу. Тепер коротко (можуть бути спойлери):

Шибайголова (3 сезони) - це чортів шедевр, особливо перший сезон, який так озвучили українською, що "росіян" називають "кацапами". Дуже органічно. Це багаторівнева різножанрова історія - від соціальної драми і детективу до містики й бойовика. Чарлі Кокс у ролі сліпого адвоката Мета Мердока - це невимовна милота, мімімі. Вдень він множить на нуль опонентів в залі суду, захищає невинних, а вночі роздає піздюлів тим, кого суд не засудив. Принипово не вбиває, але рученьки-ніженьки ламає всім підряд. Якимись чіткими суперсилами не володіє, окрім як чути запахи та й звуки обісраних штанів злочинців за три квартали. Врешті намагається здолати дві злочинні організації - мафіозі Вілсона Фіска та моторошну таємну Руку. Арка Вілсона Фіска - чи не найкращий приклад суперлиходія з усіх марвелівських (і не тільки) фільмів евер. До жуті моторошний дядя. Та й загалом тут усі персонажі такі, яким віриш, яким співчуваєш, долями яких переймаєшся. І навіть антагоністи мають зрозумілу мотивацію й чудово прописані людські характери. Одним словом - рекомендую!

Джессіка Джонс (3 сезони) - невимовно бісячий серіал, який ілюструє те, що всі проблеми людей від надмірного пафосу, гордості, невміння відповісти на дзвінок чи банально говорити словами через рот. Сюжет всіх трьох сезонів тримається на тупості й нерішучості героїв, де протягом 13 серій у кожному вони йдуть до якогось очевидного рішення, яке вирішило б усі проблеми від початку. Приватний детектив Джессіка Джонс не тільки подана як кінчене аб'юзивне стерво без чіткої мотивації, але й із незрозумілою суперсилою у звичайному тілі, тобто підрізати чи вирубити пательнею цього Геракакла - завиграшки. Як у неї не ламаються кістки від користування силою - непанятно. Мотивація всіх персонажів хаотична і змінюється після кожної сценарної репліки, часто - на цілком протилежну. Дії персонажів зводяться до двох опцій - допомогти, коли не просять, або підісрати, коли просять допомогти. А потім всі міняються ролями. Перший сезон вивозить на собі Девід Теннант і як актор, і як цікавий лиходій. Принаймні такий, якого справді важко здолати. Хоча ізолента допомогла б. В усіх інших випадках лиходіїв можна було б сміливо виводити з гри пострілом у ногу з першої серії.

Люк Кейдж (2 сезони) - серіал про чорного супергероя для чорної аудиторії. Білих персонажів практично немає. Однак, мій внутрішній куклукскланівець не заперечував. Герой Гарлема Люк Кейдж володіє куленепробивною шкірою та величезною силою, залишаючись при цьому цілковито бєсполєзним чуваком. І він, і антагоністи, до речі, максимально тупі. Намагаються застрелити його з пістолетів, автоматів, гранатомета, підірвати вибухівкою, і все дарма, натомість прострочений сирок чи шаурма з привокзалки зробили б свою справу. Але до такого геніального рішення не зміг додуматися ніхто. В другому сезоні дядю хоча б намагаються втопити. Чомусь - безрезультатно. Серіал про купку місцевих рішал, які протягом двох сезонів тільки й тусуються в клубі та пиздять. Їхня "сила" і "влада" десь за кадром, просто глядач мусить повірити, що ми бачимо крутих перців. І на фоні цього поліція буквально постійно стає свідком злочинних змов, але бідкається і розводить руками. Нема, мовляв, доказів. Блядський цирк. Єдина крута фішка серіалу - це численні концертні вставки чорношкірих виконавців, що грають у центральній локації всього серіалу - нічному клубі Harlem's Paradise. По суті, це розтягнена на 26 серій історія про те, як в нічному клубі міняють картини в кабінєті дірєктора.

#кіно

Залізний кулак (2 сезони) - історія про те, як юного Дені Ренда, синка мільярдера, після авіакатастрофи в Гімалаях, знаходять а-ля шаолінські монахи. Батьки загинули, а сам Дені виростає в строгому аскетизмі в монастирі й постійно тренується. Врешті так душить дракона кулаком, що в руці концентрується вся його Ци і кулак аж світиться. Відкривши для себе нові горизонти, карате-пацан тікає назад до Нью-Йорка і падає як сніг на голову своїм давнім друзям. Ті переконані, що він самозванець, який хоче віджати багатомільярдну компанію. Натомість хлоп приїхав працювати кулаком і знищити ту ж таки Руку. Будучи крутим шаолінським бійцем, постійно получає пізди та істерить, що в якийсь момент починає бісити. Початок серіалу справді інтригує і тримає увагу несподіваними твістами, але далі скочується до сантабарбари і махачу руками. Як і в інших серіалах, всі проблеми вирішив би постріл в ногу (і контрольний в голову).

Захисники (міні-серіал) - кросовер всіх попередніх серіалів, який збирає всі сюжетні арки героїв докупи на тлі страшної загрози для Нью-Йорка з боку тієї таємної злочинної організації - Руки. Всі карти розкриті, прийшов час фінальної битви. Страшною загрозою для Нью-Йорка виявляється те, що місто провалиться під землю, бо Рука розкопала... скелет дракона під містом і хоче його дістати. Навіть якщо прийняти логіку цієї загрози, то толком пояснити те, чому місто має завалитися - не ясно, бо в кінці підземелля все одно валиться, але Нью-Йорк стоїть. Прадавня Рука аж така небезпечна, що її перемогли буквально в масовій поножовщині. Четверо супергероїв начебто ледве впоралися з тим, на що в Карателя пішло би десять хвилин часу і три обойми. Проте сюжетна арка героїні Сіґурні Уівер - таки файна. І кілька достойних боїв за серіал теж було. Але сюжет... Боже памажи.

І, нарешті, Каратель (2 сезони) - це такий же шедевральний серіал, як і Шибайголова. Але тільки перший сезон ☝🏼Парадоксально, що самого Карателя як альтер-его морпіха Френка Касла було більше в другому сезоні Шибайголови, ніж у власному серіалі. Натомість ми маємо неперевершений шпигунський бойовик у стилі Джека Річера, який переростає у ветеранську драму. Сюжет достатньо продуманий і логічний, мотивація героїв чітка, проте постійно випробовується змінними ситуаціями, що провокують моральні дилеми. Тут навіть операторська робота на висоті. А шарму додає хороша українська озвучка. Джон Бернтал просто ідеально пасує для цієї ролі. Натомість у другому сезоні з'являються проблеми. Занадто багато кліше. Якась цілковито абсурдна зав'язка, сюжет переобтяжений сценарними поворотами а-ля "просто так треба", Каратель переграє, його протеже - недограє. Просто перестаєш занурюватися і вірити в те, що відбувається. Врешті, навіть фізика серіалу кульгає на дві ноги: чуваків б'ють буквально на фарш, ламають кістки, а наступного дня навіть обличчя не спухле, а переломів як і не було. Але магія першого сезону все ж місцями присутня і витягує серіал.

Мій вердикт - варто дивитися Шибайголову та Карателя, як два найбільш "приземлені" та пов'язані серіали. Захисників - хіба щоб дізнатися, чим закінчилися арки лиходіїв з Шибайголови. Джессіку Джонс (хоч Девід Теннант в образі лиходія першого сезону таки потужний), Люка Кейджа і Залізного кулака (принаймні другий сезон, бо в першому є злий Фарамір 🫢) можна сміливо пропускати.

Кажуть, що це зробив випускник Острозької академії. Тільки не показуйте Забужко😁

Пишаюся колєґами